Північна Америка, знайома нам з екранів та книжок, є материком неймовірних контрастів. Від вічних льодів Гренландії до вологих тропічних лісів Центральної Америки тут представлені майже всі природні зони Північної півкулі. Щоб краще зрозуміти їх розташування, особливості та вплив людини, розглянемо, як влаштований цей природний «конструктор».
Природна зона — це поєднання клімату, рослинності, тваринного світу та ґрунтів на певній території. У Північній Америці цей «набір» змінюється дуже послідовно, що робить материк зручним для вивчення. Незалежно від того, готуєтеся ви до уроку географії чи просто прагнете краще орієнтуватися на карті світу, цей «тур» природними зонами допоможе побачити материк як цілісну систему. Як часто зазначають географи, «щоб зрозуміти материк, достатньо один раз пройтися його природними зонами з півночі на південь».
Як розташовані природні зони Північної Америки
Більшість природних зон Землі змінюються з півночі на південь. Чим ближче до екватора, тим тепліше, що впливає на зміну лісів, степів, пустель, тварин та ґрунтів. Це явище називають широтною зональністю. У Північній Америці це правило працює, але є важлива особливість, яка відрізняє материк від, наприклад, Євразії.
На крайній півночі, від арктичних пустель і тундри до тайги, зони справді простягаються суцільними смугами із заходу на схід. Однак чим далі на південь, тим помітнішим стає вплив великих гірських систем — Кордильєр на заході та Аппалачів на сході. Кордильєри перекривають шлях вологим повітряним масам з Тихого океану, тому за ними формуються степи, прерії, напівпустелі та пустелі. Через це в центральній частині материка більшість зон простягаються не поперек, а вздовж — з півночі на південь.
Так виникає додатковий рівень складності: на півночі домінує широтна зональність, а в центральній і південній частинах до неї додаються меридіональні смуги степів, лісостепів та пустель. У горах Кордильєр накладається ще й висотна поясність: чим вище, тим холодніше, і природні зони змінюються, наче рухаючись з півдня на північ, але в межах одного схилу.
Огляд природних зон Північної Америки
Щоб легше орієнтуватися, варто розглянути природні зони як цілісну схему. З півночі на південь на материку послідовно розташовані: арктичні пустелі, тундра й лісотундра, тайга, мішані ліси, широколисті ліси, лісостеп і степи (прерії), напівпустелі й пустелі, савани та рідколісся, тропічні ліси. Паралельно у високих горах проявляються гірські пояси, де зони змінюються знизу вгору.
Зручно запам’ятовувати природні зони не лише за назвами, а й за характерними ознаками: арктичні пустелі — лід і білі ведмеді; тундра — мохи й олені; тайга — хвойні ліси й лосі; широколисті ліси — яскрава осінь; прерії — трав’яні простори й бізони; пустелі — кактуси й спека; тропічні ліси — вічнозелена стіна дерев. Такий образний підхід спрощує засвоєння матеріалу.
Нижче наведено коротке порівняння основних природних зон Північної Америки.
| Природна зона | Де розташована | Основні риси природи |
|---|---|---|
| Арктичні пустелі | Гренландія, острови Канадського Арктичного архіпелагу, північні узбережжя | Дуже холодно, багаторічні льоди, майже без рослин, мешкають білі ведмеді, моржі, тюлені |
| Тундра і лісотундра | Північ Канади й Аляски, узбережжя Північного Льодовитого океану | Коротке прохолодне літо, мохи, лишайники, карликові чагарники, північні олені, песці |
| Тайга | Більша частина Канади, Аляска | Хвойні ліси, багато опадів, болота, лосі, ведмеді, рисі, багатий пташиний світ |
| Мішані та широколисті ліси | Південна Канада, північ і схід США, район Великих озер | Поєднання хвойних і листяних дерев, м’якіший клімат, єноти, скунси, олені |
| Лісостеп і степи (прерії) | Центральні та Великі рівнини від Канади до Мексиканської затоки | Трав’яні простори, родючі ґрунти, колишні стада бізонів, «житниця» материка |
| Напівпустелі й пустелі | Південний захід США, північ Мексики, внутрішні плоскогір’я Кордильєр | Мало опадів, кактуси, чагарники, багато плазунів, різкі коливання температур |
| Савани, рідколісся, тропічні ліси | Мексика, Центральна Америка, басейн Карибського моря | Тепло цілий рік, зміна сухого і вологого сезонів, ягуари, мавпи, яскраві птахи |
| Гірські пояси Кордильєр | Уздовж західного узбережжя материка від Аляски до Мексики | Зміна зон з висотою: від пустель і лісів біля підніжжя до альпійських лук і льодовиків |
Арктичні пустелі: крижана пустеля Північної Америки
Арктичні пустелі охоплюють найпівнічніші райони материка. Це Гренландія, більшість островів Канадського Арктичного архіпелагу, а також окремі ділянки материкового узбережжя, де панують лід і сніг. Тут майже завжди холодно, а в центрі Гренландії навіть влітку температура тримається нижче нуля. Зими темні через полярну ніч, літо дуже коротке й прохолодне, ґрунти більшу частину року скуті багаторічними льодами.
Рослинність у цій зоні настільки бідна, що великі простори взагалі не мають помітного рослинного покриву. Лише подекуди на кам’янистих або мерзлих ґрунтах можна зустріти мохи й лишайники, які встигають пройти повний цикл розвитку за кілька коротких тижнів. Попри суворі умови, тваринний світ тут досить своєрідний. Уздовж узбережжя полюють білі ведмеді, у морях мешкають моржі й тюлені, а влітку прилітають численні морські птахи. Недарма кажуть: у країні льоду життя ховається там, де є вода та хоч трохи світла.
Людина майже не живе в центрі арктичних пустель, проте на узбережжях і островах існують невеликі поселення корінних народів, а також полярні станції. Сьогодні ця зона стала важливим індикатором глобального потепління: танення льодів, поява тріщин у льодовиковому щиті Гренландії та зміни в чисельності тварин показують, як швидко змінюється клімат планети.
Тундра і лісотундра: перехід від льоду до лісу
Південніше арктичних пустель розташовані тундра й лісотундра. Вони займають північне узбережжя Канади, Аляску та низку островів. Тут зима все ще довга й холодна, а літо — коротке, проте тепліше, ніж в арктичних пустелях. Ґрунти промерзають на велику глибину, утворюючи вічну мерзлоту. Влітку верхній шар встигає розтанути, тому формуються численні болота й озера.
У тундрі немає високих дерев. Домінують мохи, лишайники, низькі трави й карликові чагарники — верби, берізки, багно. Вони стеляться по землі, щоб захиститися від вітру й холоду. У лісотундрі між ділянками тундри з’являються розріджені скупчення дерев, переважно невисоких ялин і беріз. Це перехід від безлісого простору до справжнього лісового поясу.
Тваринний світ тундри добре пристосувався до суворих умов. Тут мешкають північні олені (карибу), песці, лемінги, полярні сови, численні мігруючі птахи, які прилітають сюди на літо для гніздування. Олені шукають під снігом лишайники — ягель, а песці та хижі птахи полюють на дрібних гризунів. Корінні народи традиційно займаються оленярством, рибальством і полюванням, але останні десятиліття їхнє життя змінюється через видобуток нафти, газу та металів, а також розвиток доріг і промислових об’єктів.
Тайга Північної Америки: царство хвойних лісів
Трохи південніше починаються хвойні ліси тайги. Вони покривають більшу частину Канади та значну частину Аляски. Клімат тут все ще прохолодний: зима тривала й сніжна, літо коротке, але вже досить тепле. Опадів у тайзі Північної Америки більше, ніж у багатьох районах Сибіру, через близькість Атлантичного океану та Великих озер, тому тут багато річок, озер і боліт.
Основні породи дерев — ялина, ялиця, модрина, сосна. У низинах ростуть мохи й осоки, формуються заболочені ділянки. У тайзі мешкає багато великих тварин: лосі, олені, ведмеді, рисі. Численні дрібні ссавці — білки, куниці, бобри — становлять основу харчових ланцюгів, а над ними стоять хижі птахи. Ліси Північної Америки дають величезну кількість деревини, а також є важливим запасом прісної води.
Не випадково ліс часто називають «зеленим щитом планети», адже він поглинає вуглекислий газ і виділяє кисень, регулює стік річок, зберігає ґрунти. Водночас саме тайга сильніше за інші зони страждає від безконтрольної вирубки, лісових пожеж і змін клімату, які змінюють межі її поширення. Для Північної Америки це не лише екологічна, а й економічна проблема, оскільки мільйони людей працюють у лісовій галузі.
Мішані та широколисті ліси: комфортні зони для життя людини
Далі тайгу змінюють мішані, а за ними — широколисті ліси. Вони займають південну частину Канади, північ і схід США, район Великих озер і узбережжя Атлантики. Клімат тут помірний: з теплим літом, помірно холодною або м’якою зимою, достатньою кількістю опадів протягом року. Такі умови найсприятливіші для життя людини, тому саме тут сформувалися густонаселені райони й великі міста.
У мішаних лісах хвойні дерева (ялина, сосна, ялиця) поєднуються з листяними (дуб, бук, клен, береза). У широколисті лісах переважають листяні породи — дуби, клени, буки, липи. Особливо вражає осіннє забарвлення листя: схили Аппалачів і ліси навколо Великих озер перетворюються на строкату мозаїку червоних, жовтих і помаранчевих відтінків. Недарма сезон «осіннього листя» став туристичною візитівкою Канади та північного сходу США.
Тваринний світ цих зон дуже різноманітний. Тут живуть олені, лисиці, вовки, численні гризуни, багато видів птахів. Для Північної Америки характерні й місцеві види: єнот-полоскун, скунс, чорний ведмідь, опосум. Саме в цих зонах людина найбільше змінила природні ландшафти. Значні площі лісів вирубали під міста, сільськогосподарські землі, дороги, промислові підприємства. Щоб зберегти унікальну природу, створено національні парки й заповідники, де ландшафти намагаються зберегти в максимально природному вигляді.
Лісостеп, степи та прерії: хлібний пояс Північної Америки
Слідом за лісами в центральній частині материка починаються лісостепи й степи, які в Північній Америці називають преріями. Вони простяглися довгою смугою з півночі на південь — від Канади до узбережжя Мексиканської затоки, охопивши Центральні рівнини й Великі рівнини. Тут клімат переходить від більш вологого помірного на півночі до напівпосушливого субтропічного на півдні. Літо тепле, подекуди спекотне, зима від морозної на півночі до м’якої на півдні.
У лісостепу чергуються ділянки лісу й відкритих трав’яних просторів. Далі на південь і захід починаються справжні прерії — величезні рівнинні простори з високою трав’янистою рослинністю. Ґрунти тут дуже родючі, переважають чорноземи та близькі до них за властивостями. Природно в преріях росли різнотравні й злакові степи, з високою «бізоновою травою», ковилою й іншими степовими видами.
Колись прерії були царством бізонів: стада цих тварин налічували мільйони особин і кочували по рівнинах у пошуках корму. Сьогодні більшість прерій розорано, і цю зону справедливо називають «хлібним поясом» або «житницею» Північної Америки. Тут вирощують пшеницю, кукурудзу, сою, соняшник, розводять велику рогату худобу. Проте розорювання степів, неправильне землеробство й надмірний випас худоби призвели до ерозії ґрунтів і пилових бур, тож зараз активно обговорюють необхідність збереження залишків природних прерій і відновлення деградованих земель.
Напівпустелі й пустелі: сухі території між горами й океаном
На заході й південному заході материка, в районі внутрішніх плоскогір’їв Кордильєр, на південному заході США та півночі Мексики, сформувалися напівпустелі й пустелі. Це результат особливостей атмосферної циркуляції та рельєфу. Гірські хребти Кордильєр перехоплюють вологе повітря з Тихого океану, тому на підвітряних схилах і в міжгірських улоговинах опадів дуже мало. Влітку тут панує спека, а взимку можливі значні коливання температур.
Рослинність пустель різноманітна, але розріджена. Ростуть кактуси, колючі чагарники, глибококореневі трави, які вміють запасати воду. Багато рослин мають восковий наліт або дрібне листя, щоб зменшити випаровування. Тваринний світ теж пристосувався до нестачі вологи: численні гризуни, ящірки, змії, скорпіони, деякі види птахів і койоти ведуть переважно нічний або сутінковий спосіб життя. Для мешканців пустель вода цінніша за будь-який скарб.
Савани, рідколісся та тропічні ліси Північної Америки
Найпівденніші частини материка — Мексика, Центральна Америка, басейн Карибського моря — належать до тропічного й субекваторіального поясів. Тут переважають високі температури протягом року, а головна відмінність між сезонами визначається не стільки температурою, скільки кількістю опадів. В одних районах чітко виділяються вологий і сухий сезони, в інших майже весь рік волого й тепло.
Савани й рідколісся — це поєднання трав’яного покриву з поодинокими деревами або невеликими групами дерев. Часто тут ростуть акації, різні види пальм, чагарники. У сухий сезон частина рослин скидає листя, щоб пережити нестачу вологи. Тваринний світ цих зон включає різних копитних, хижаків, численних птахів і плазунів. У тропічних лісах, які збереглися в Центральній Америці та на деяких острівних територіях, умови ще вологіші: опади випадають протягом року, дерева формують кілька ярусів, а біорізноманіття вражає.
Саме в тропічних лісах мешкають ягуари, пуми, мурахоїди, різні види мавп, яскраві папуги, колібрі, безліч комах. Рослинний світ включає безліч видів дерев, ліан, епіфітів, серед яких є й культурні рослини — какао, кава, різні плодові. Ці території активно освоюють: ліси вирубують під плантації, пасовища й населені пункти. У результаті природні екосистеми втрачають площі, а види — свої природні місця існування. Тому тут створюють національні парки й заповідники, щоб зберегти хоча б частину колишнього природного різноманіття.
Висотна поясність у Кордильєрах: зміна зон з підйомом угору
Окремою частиною теми природних зон Північної Америки є Кордильєри — гігантська гірська система, що тягнеться вздовж усього західного узбережжя материка. Тут природні умови змінюються не тільки з півночі на південь, а й знизу вгору. Це явище називають висотною поясністю. Принцип простий: чим вище в гори, тим холодніше й вологіше (до певної висоти), а рослинність і ґрунти змінюються подібно до того, як це відбувається при русі з півдня на північ.
На підніжжях гір у посушливих районах простягаються степи, напівпустелі або пустелі. Вище, у більш вологих умовах, починаються гірські лісові пояси — хвойні або мішані ліси. Ще вище — субальпійські й альпійські луки, де дерева вже не ростуть, зате багато холодостійких трав і квітів. На найвищих вершинах, особливо в північній частині Кордильєр, панують вічні сніги й льодовики. Таким чином, за кілька годин підйому в горах можна побачити майже всі природні зони, які на рівнині змінюються на сотні й тисячі кілометрів.
Як людина змінює природні зони Північної Америки
Жодна природна зона Північної Америки вже не є абсолютно «дикою». У кожній із них людина залишила свій слід. У лісових зонах вирубують дерева, будують дороги й міста, використовують ліси як джерело деревини та сировини. У степах і преріях розорали більшість територій, перетворивши їх на поля й пасовища. У пустелях і напівпустелях, завдяки зрошенню, створили сільськогосподарські оази, але водночас змінили природний водний баланс. У тропічних лісах вирубка під плантації спричинила втрату значної частини первісного лісового покриву.
Наслідки цієї діяльності різні: від ерозії ґрунтів у степах до забруднення води й повітря в промислових районах, від зникнення окремих видів тварин до змін клімату на великих територіях. У відповідь суспільство створює національні парки, заповідники, впроваджує природоохоронні програми, розвиває екотуризм. Важливо розуміти, що природні зони — це не просто розділ у підручнику. Це реальні простори, де живуть люди, рослини, тварини, і від нашого ставлення до них залежить майбутнє материка.
Підсумовуючи, природні зони Північної Америки — це «географічна книга», де кожен пояс розповідає свою історію. Хтось із учених влучно сказав, що «географія вчить бачити зв’язки там, де інші бачать тільки карти». Якщо вдумливо пройтися природними зонами від льодів Арктики до тропіків Центральної Америки, ці зв’язки стають очевидними, а сам материк із набору назв перетворюється на живу й зрозумілу систему.
